- Регистрация
- 7 Окт 2023
- Сообщения
- 99.964
- Репутация
- 617
- Реакции
- 29.474
F-104 мав офіційну назву Starfighter, але його частіше називали "вдоводіл" та "алюмінієвий гроб", бо у катастрофах з ним загинуло близько 400 осіб, як пілотів, так і цивільних, а у строю він був аж до 2004 року
Уісторії авіації 25 серпня не відмітилось особливо визначними подіями, але саме в цей день, але 1967, 1970, 1971, 1972, 1978, 1981 та 1987 році за абсолютно різних обставин, у різних країнах, розбились винищувачі F-104.Й саме цей літак від Lockheed об'єктивно заслужив всі свої призвістка, серед яких "вдоводіл" та "алюмінієвий гроб". Бо з 2578 побудованих літаків було втрачено понад 1170 одиниць, а близько 400 осіб, пілотів та цивільних на землі, загинуло. І це неповні дані, бо деякі країни-оператори цих літаків приховували інформацію щодо аварій та катастроф. Саме тому, сказати чи є F-104 найбільш аварійним в історії реактивним винищувачем неможливо, бо ще є МиГ-21 статистика якого відома лише епізодично, але доволі схожа.
А як саме Lockheed вдалось створити винищувач F-104 з такою похмурою репутацією, який до того ж, потрапив на озброєння 15 країн, присвячено цей матеріал Defense Express. І маємо зазначити, що рецепт доволі простий.
На початку, як це й зробили у дослідницькій лабораторії Skunk Works компанії Lockheed під керівництвом Келлі Джонсона у 1951 році, треба почати робити винищувач-перехоплювач. Фактично машину, яка буде просто створена під одну задачу та тактику.
За задумом все що було потрібно майбутньому F-104 - злетіти, розігнатися, наздогнати ціль, знищити її вогнем з 20-мм гармати M61 Vulcan, що робить 6000 пострілів за хвилину, або двома ракетами AIM-9 Sidwinder, а потім - сісти. Ні про які маневрені бої мова не йшла, лише про висоту та швидкість.
Саме так у 1952 році й з'явився проєкт літака, в якому швидкості, яка мала становити 2 Маха, було принесено абсолютно все. Це був не літак, а просто ракета з маленьким тонким трапецієподібними крилом та Т-подібним хвостовим оперенням.
Мале крило, передня кромка яких була товщиною у 0,41 мм, дозволяло зменшити стрибки повітряного потоку та хвильовий спротив. Але разом із малою механізацією це призвело до браку підйомної сили на злеті та посадці. Це було вирішено створенням системи управлінням граничного шару, коли повітряний потік що набігає здувається повітрям, що подається компресором двигуна, це дозволяло збільшити підйомну силу.
Але ця система залежала від роботи двигуна, тобто сісти з непрацюючим двигуном було малореально. І загалом вся машина була сконструйована навколо двигуна J79 з плановою потужністю на форсажі у 66,7 кН, який вписали у мінімально можливий для нього фюзеляж з найменшим аеродинамічним профілем.
Літак не лише мав швидко літати, його й робили дуже швидко. Проєкт винищувача був представлений військовим осінню 1952 року. Вже 4 березня 1954 року він вперше піднявся у небо. У березні 1955 отримано замовлення на 17 прототипів, у грудні - на близько 200 серійних чистих винищувачів F-104A/B. 20 лютого 1958 році стройовий F-104 був прийнятий в експлуатацію, а згодом оголошено замовлення на 98 F-104C/D - винищувачі-бомбардувальники.
Чи було на той час зрозуміло, що з літаком щось не те - скоріш за все, так. Бо на момент його прийняття в експлуатацію з 1955 року було втрачено 11 машин. Останні дві з них буквально за 14 та 5 днів до введення в експлуатацію.
15 лютого 1958 року F-104 було втрачено через проблеми з двигуном, це сталось на значній висоті, тому пілот врятувався. А от 6 лютого 1958 року - майже одразу після злету з заводу Lockheed Plant 42 у Каліфорнії F-104 загорівся та розломився у повітрі. Головного льотчика-випробувача компанії Генрі Боссермана катапульта вбила в землю. Бо вона штатно відстрілювала пілота вниз.
Це рішення було також прийнято заради спрощення конструкції та зниження ваги і вважалось не критичним для висотного перехоплювача. А катапультувати вниз простіше, бо немає потреби робити потужне катапультне крісло, систему відкидання ліхтаря та масивний підголовник для його екстреного пробиття. Люк під кріслом простіше, як на радянському літаку-катастрофі - бомбардувальнику Ту-22.
Перші два роки початку стройової експлуатації F-104, який отримав назву Starfighter, у США вже явно вказували на проблеми. Бо це ще 22 втрачених F-104. У них загинуло 7 пілотів, а також троє цивільних. Мати та двоє дівчат 12 та 2 років, бо на їх будинок 2 листопада 1959 року поряд з авіабазою Wright-Patterson в Огайо впав F-104. Його пілот успішно катапультувався трохи раніше на мінімально можливій висоті.
І на цьому історія F-104 могла піти до завершення кар'єри, бо навіть досвідчені американські пілоти жалілись на те, що літак не просто важкий у керуванні, він не попереджає про небезпеку. Якщо інші машини "сигналізували" пілоту про його неправильні дії тряскою чи креном, то F-104 просто зривався у штопор. І з 1960 року F-104A/B повітряні сили США почали знімати з озброєння та передавати у нацгвардію.
Але справа в тому, що у 1958 році міноборони Німеччини прийняло рішення закупити F-104. Серед його конкурентів був американський Grumman F11F, французький Mirage III та британський Saunders-Roe SR.177. Головною умовою відбору була швидкість у 2 Маха для боротьби із радянськими надзвуковими бомбардувальниками, якими тоді СРСР активно лякав Захід.
І хоча німці хотіли саме перехоплювач, доволі швидко стало ясно, що високошвидкісний висотний прорив ППО неможливий. А вимоги Люфтваффе до F-104 змінились на всепогодний винищувач-бомбардувальник, який мав діяти на малих висотах. А це кардинально відрізнялось від тих задач та умов, під які створювався F-104. І чому вибір літака не був переглянутий - невідома, але як згодом стало відомо Lockheed активно "змащував" всі бюрократичні коліщатка.
Більше того, німці отримали не просто літак, а його ліцензійне виробництво. А поки йшли перемовини з ФРН, F-104 обрала Канада. У 1960 році взагалі стався експортний прорив цього літака, бо його замовили Італія, Нідерланди, Бельгія та Японія. Європейські країни створили консорціум BING з виробництва літака, у Японії цим зайнялась Mitsubishi, а в Канаді - Canadair. У найближчі роки їх також закупили чи отримали у вигляді допомоги Пакистан, Тайвань, Туреччина, Данія та Іспанія.
І всі вони замовили літак якраз в універсальній версії - F-104G та його похідних. F-104G мав посилений планер, збільшений запас палива, а також радар NASARR F15A від Autonetics, який забезпечував атаку як повітряних, так і наземних цілей. Нарешті була замінена система катапультування з відстрілом вверх, але все одно з обмеженням по висоті до 200 метрів. Хоча згодом, попри спротив американців, почали ставити англійські катапультні крісла, які рятували за всіх умов.
Максимальна злітна вага літака збільшилась до 13 тонн, з 11,5 тонн, бойове навантаження зросло з 1700 кг до 2177 кг, а навантаження на крило - з 633 кг/м² до 742 кг/м². Для розуміння на скільки це погано, через декілька років легендарний Джон Річард Бойд у своїй теорії енергетичної маневреності назве навантаження у межах 293-317 кг/м² найбільш ідеальним. Тобто F-104G мав просто катастрофічно навантажене крило.
На це накладаються старі проблеми F-104: з аварійністю двигуна, з поганою керованістю та зривом у піке на трансзвукових швидкостях, потраплянням Т-подібного хвостового оперення в аеродинамічну тінь від крила при різкому задиранні носа. А також те, що літак звалювався у штопор без попередження. Тобто знайти гіршу машину для маловисотного польоту на трансзвукових швидкостях було просто неможливо.
Результат не змусив себе довго чекати. 29 березня 1961 року Німеччина втратила перший F-104 через проблему з двигуном, пілоти (це була спарка F-104F), катапультувались. За перші два роки експлуатації було втрачено 10 літаків. У катастрофах загинуло 8 пілотів Люфтваффе, з них 4 в одній груповій катастрофі, коли 19 червня 1962 року під час репетиції демонстрації літаків на честь введення їх в експлуатацію всі чотири F-104G розбились. Ведучий втратив орієнтування у хмарі й коли вони вийшли з неї, то просто летіли у землю і запасу висоти для неманевреного літака не вистачило. Один з пілотів спробував катапультуватись, але висота була замалою.
Приблизно аналогічна картина була у всіх країнах-операторах F-104. Зрештою через постійні проблеми з двигуном було введено додаткову систему індикації про його нештатну роботу. У результаті - пілоти одразу катапультувались як тільки вона загоралась і рахунок аварій крутився як шалений. І загалом у F-104, особливо у ролі винищувача-бомбардувальника, зійшлось все що могло зійтись погано у літаку. Погана керованість та складне пілотування, висока посадкова швидкість, мала маневреність, ненадійний двигун та просто вбивча слава, коли втрати літаків та загибель побратимів переросли в буденність.
У 1965 антирекордному році загалом було втрачено 76 літаків і загинуло 32 особи. З 1960 по 1970 - 418 машин втрачено, 172 особи загинуло. У 70-х - 401 літака та 145 осіб, у 80-х - 248, 79 відповідно. І це не повні дані. Кожна катастрофа - це трагедія, але у випадку F-104 це вже просто "конвеєр смерті", який літав, попри все, дуже довго.
Бо останній хто його зняв з експлуатації була Італія і це сталось лише 31 жовтня 2004 року. За цей час італійські повітряні сили з 1964 року загалом втратили 156 літаків з 363, загинуло близько 90 осіб. Німці, які здихались F-104 у 1987 році з близько 900 літаків втратили близько 300, загинуло понад 115 осіб. Але найбільше, у відсотковому відношенні, літаків втратила Канада - з 238 літаків 110 втрачено, загинуло 37 пілотів.
І це вже просто статистика. А от що трапилось 25 серпня 1967, 1970, 1971, 1972, 1978, 1981 та у 1987 році:
- 1967: у тайванського F-104 загорівся двигун, пілоти успішно катапультувались
- 1970: німецьких двомісний F-104 впав через відмову двигуна, пілоти успішно катапультувався
- 1971: голландській F-104 розбився, пілот загинув, подробиць не збереглось
- 1972: німецький F-104 втрачено через жорстку посадку на значній швидкості, пілот вижив
- 1978: німецький F-104 розбився через втрату керування, пілот катапультувався
- 1981: німецький F-104, після зіткнення з птицею пілот втратив керування, літак здійснив жорстку посадку, пілот катапультувався, але отримав жорсткі травми через втрату шолома під час приземлення
- 1987: турецький F-104 втрачено, причини невідомі, як і про загиблих.
